 |
свобода - самоуправление! | |
|
Учредитель и издатель ДП "НАБАТ" Серия и № регистрационного свидетельства КВ № 3404 от 13.06.2000г. подписной индекс: 21585 |
 |
|
| всеукраинская либертарная газета (сетевая версия) | ||
 |
на главную |
|
от редактора |
|
САУ в действии |
|
Документы САУ |
|
Вступай в САУ |
|
Публикации |
|
№ 15 сентябрь 2009 г |
|
№ 13, март 2005 г. |
|
№12, март 2004 г. |
|
№11, декабрь 2003 г. |
|
№10, октябрь 2003 г. |
|
№9, август 2003 г. |
|
№8, январь 2003 г. |
|
№7, сентябрь 2002 г. |
|
№6, август 2002 г. |
|
№5, июнь 2002 г. |
|
№4, май 2002 г. |
|
№3, декабрь 2001 г. |
|
№2, март 2001 г. |
|
№1, сентябрь 2000 г. |
|
форум (архив закрыт) |
|
контакты |
|
сайт В. Черного (архив недоступен) |
Вернуться к содержанию
ЯЗЫК МОЙ – ВРАГ ТВОЙ!Баталии вокруг языка – очень взрывоопасная штука. Так ли не хотели погибшие в Приднестровье говорить по-румынски? Так что и думаешь, черт с ним, выучим лучше другой язык. Но к чему эта истерия? Нас удивляют разговоры о подавлении украинского языка в СССР. Украинский язык насильно преподавался в школах. Украиноязычного вещания было, чуть ли не больше, чем сейчас (правда, кто же их слушал, эти каналы…) Лучшие книги, фактически запрещенные в СССР или бывшие (помните?) в дефиците, грудами лежали в книжных магазинах на украинском.Готов ли украинский язык для официального использования? Полагаю, что нет. Это сильно устаревший язык, не обновлявшийся на протяжении длительного времени. В нем почти напрочь отсутствуют современные термины и понятия, их приходится изобретать (и тогда они звучат смешно) или заимствовать (а за что тогда драка?). Обязательно ли иметь один государственный язык? Абсолютно нет. Арабский и английский языки в Израиле, английский в Индии, испанский в США. Неважно, называются ли альтернативные языки государственными. Существенно, что ими можно пользоваться в государственных учреждениях. Почему же у нас русскоязычный налогоплательщик должен говорить по-украински с чиновником, который живет за счет его налогов? Неужели заказывает музыку не тот, кто платит, а тот, кто сильнее?  Под явным давлением сторонников «украинского языка любой ценой», Конституционный Суд принял два позорных решения: о государственном языке и об отмене европейской Хартии языков национальных меньшинств. Первое из этих решений пропитано духом политического заказа, без всякой связи с реальным содержанием права, с нарушением элементарных юридических норм. На это указал в своем особом мнении конституционный судья Мироненко О.М. Однако оно стало достоянием узкоспециализированной литературы и не дошло до широкого читателя. Объемность особого мнения не позволяет привести его полностью. Поэтому мы знакомим читателя с наиболее важными его моментами. м. Київ, 14 грудня 1999 року РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ ...вирішив: 1. Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України)... 2. Виходячи з положень статті 10 Конституції України та законів України щодо гарантування застосування мов в Україні, в тому числі у навчальному процесі, мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова... ОКРЕМА ДУМКА судді Конституційного Суду України Мироненка О.М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України (254к/96-ВР) щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови). Конституційний Суд України, знаходячись у тенетах жорсткого юридичного позитивізму і неопозитивізму, вузьконормативного праворозуміння, що вже протягом майже століття безмежно панують у вітчизняній правовій науці і практиці, ухвалив Рішення, резолютивна частина якого (пункти 1 і 2) суперечить Конституції України як за формою, так і за змістом. По-перше, Суд безпідставно відкрив конституційне провадження у справі, що взагалі не підлягала розгляду у Конституційному Суді України. Обидва конституційні подання, у яких визначений один "уповноважений представник за дорученням", являють собою кілька рядків тексту, у яких на підставі умоглядних, суб'єктивних припущень у формі політичних гасел, без будь-яких правових обгрунтувань, аргументацій практичної необхідності тлумачення чи наведення хоча б деяких доказів у вигляді інших матеріалів та документів, містяться загальні твердження про "розбіжності між існуючою практикою... і положенням Статті 10 Конституції України", про "свідоме ігнорування чи нехтування державної мови" і на цій основі робиться висновок, що "Стаття 10 Конституції України... не виконується". ...Вимоги народних депутатів України дати офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України ( 254к/96-ВР ) "щодо обов'язковості використання державної мови у навчальному процесі навчальних закладів України" і "щодо виконання її вимог державними посадовими особами й органами державної влади" сформульовані юридично некоректно, не відповідають дійсному тексту самих конституційних норм. До того ж, проблеми "свідомого ігнорування державної мови" чи її "нехтування", як і "невиконання Статті 10 Конституції України" виходять за межі повноважень Конституційного Суду України... Не викликає сумнівів, що народні депутати України - автори конституційних подань фактично поставили перед Конституційним Судом України політичне, а не юридичне питання, тобто сформулювали суто політичне завдання, вирішення якого належить до компетенції політичних (законодавчої і виконавчої) гілок влади. Саме тому твердження зазначеної групи народних депутатів не знайшли юридичного обгрунтування чи підкріплення відповідними експертними висновками, побудовані не на правових, а на політико-ідеологічних засадах. Втягнення судової влади у вирішення виключно політичних питань, сформульованих у конституційних поданнях, несе загрозу повного руйнування правової системи України і призведе до нікчемності принципу розподілу влади, на якому вона базується. Отже, справа не могла розглядатись у Конституційному Суді України по суті, оскільки це є порушенням статті 6 Конституції України. ... По-третє, Рішення Конституційного Суду України (пункти 1 і 2 резолютивної частини) є неконституційним і за змістом. Квінтесенція частини першої статті 10 Конституції України, за якою "державною мовою в Україні є українська мова" полягає в тому, що українська мова є національною офіційною і робочою мовою саме держави, а не громадянського суспільства чи приватної особи. Тому застосування (а не спілкування, як зазначається у Рішенні) української мови є обов'язковим виключно для сфери державної (а не громадської чи приватної) діяльності, особливо у частині, що стосується мови офіційних актів та державної документації. Приписи ж щодо "обов'язковості спілкування українською мовою в інших публічних сферах суспільного життя", не можуть встановлюватись не тільки Конституційним Судом України, а й законом, оскільки це буде суперечити, у першу чергу, як частині другій, так і частині третій тієї ж статті 10 Конституції України. Словосполучення "публічні сфери суспільного життя" взагалі уявляється несприйнятним ні з юридичної, ні з граматичної точки зору. Консерватизм нормативістів відомий, але і він повинен мати межі хоча б здорового глузду. Розуміння "публічного" як "державного" відкидає Україну на рівень юриспруденції початку першого тисячоліття, тобто часів Давнього Риму, не говорячи вже, що офіційний вираз "державні чи одержавлені сфери суспільного життя" з позицій сучасного праворозуміння інакше як позбавленим смислу ніхто б не оцінив. ... Що ж до останньої, то держава аж ніяк не зобов'язує, а лише забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови, тобто надає чи створює необхідні матеріальні умови, засоби, охороняє від посягань на українську мову з боку будь-кого, виявляє про неї постійну турботу, здійснює найвище піклування, догляд, опікування, кураторство, дбайливість, старанність тощо. Тільки так можна тлумачити термін "забезпечує". І будь-який закон чи рішення Конституційного Суду України щодо обов'язковості, примусового нав'язування громадянському суспільству якоїсь однієї мови не відповідатиме Конституції України. ...У частині першій пункту 2 Рішення має місце вже не просто "витончене" конституційне порушення, а грубе викривлення, своєрідна фальсифікація точного і виваженого положення частини п'ятої статті 10 Конституції України про те, що "застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом". Суд штучно виокремив з усього багатства мов, про які йдеться в Конституції України, лише одну українську мову і сформулював на цій основі нову імперативну правову норму, за якою всі дошкільні, загальні середні, професійно-технічні та вищі державні і комунальні навчальні заклади мають негайно (підкреслимо, що офіційне тлумачення не тільки є обов'язковим до виконання на всій території України, остаточним і неоскаржуваним, а й наділеним зворотною силою), всі без винятку, перейти на українську мову навчання. ...Норма ж, сформульована у цій частині Конституційним Судом України, є не тільки суб'єктивним, нормативним доповненням, фактичним ігноруванням Конституції України, а й, зважаючи на сучасний стан правової свідомості нашого суспільства, його політичну полярність, поліетнічну реальність, білінгвізм, місцеві авторитарність і волюнтаризм, являє реальну загрозу розпалювання міжетнічних, соціальних конфліктів, суттєвого підриву авторитету української мови. ...Резолютивна частина Рішення, окрім всього сказаного, не відокремлює "державного" від "недержавного", тобто не враховує фундаментальне конституційне положення частини другої статті 3 Конституції України про зверхність людини над державою, а навпаки, відсуває особу у вже звичне для неї становище "безпорадного гвинтика" у державному механізмові. Мільйони дітей і їх батьків лишаються конституційного права на навчання мовою, яку вони вважають рідною, потрапляють у повну залежність від держави, а держава отримує можливість, спираючись на неконституційне рішення Суду, безперешкодно нав'язувати свою волю як особі, так і суспільству. ...І нарешті, деякі узагальнення і пропозиції щодо ухваленого Конституційним Судом України неконституційного Рішення. Право на мову - абсолютне природне право людини, невід'ємна частина особистості. Його особливість полягає в тому, що таке право (як, скажімо, і право людини на вживання їжі, право дихати повітрям тощо) належить до досить "тонкої", "тендітної" сфери правового регулювання, а часом і зовсім йому не підвласне. Нормативісти блискуче володіють "юридичним ремеслом", але не усвідомлюють ані меж, ані міри нормативної регламентації і залишаються впевненими, що правовий примус (через статтю закону, позитивну норму права) може вирішити будь-яку проблему державного чи суспільного життя. Їх втручання до зазначеної природно-правової сфери, яка вимагає толерантності, гнучкості, шанобливості, стриманості, коректності у праворозу мінні, небажане, оскільки гіперболізація ролі позитивної норми, схильність до імперативу, правового тиску нічого, окрім шкоди, тут не дасть. Історія української мови це повністю підтверджує. Силою законів, указів та інших актів її намагались як знищити, викорчувати (імперська Росія), так і нав'язати, тобто провести суцільну українізацію суспільства (початок радянського періоду). І ті, і інші спроби завершились крахом. А, скажімо, така ж поліетнічна держава, як і Україна, Бельгія після тривалої мовної конфронтації закріпила у статті 23 Конституції правило: "Використання мов, прийнятих у Бельгії, не є обов'язковим; воно може бути регламентовано лише законом і лише стосовно актів державної влади та для судочинства". Всім відомо, що авторитет цієї країни, її суверенітет і незалежність залишаються недоторканими. Державна українська мова, на наш погляд, має блискучі перспективи, але тільки у тому разі, якщо вона буде еволюціонізувати природним шляхом, у руслі вимог статті 10 та інших положень Конституції України, без політичного чи юридичного авантюризму. Провокаційні спонукання штучно українізувати суспільство методом правового примусу, протиприродного, насильницького юридичного унормування не тільки суперечать точно виписаним конституційним нормам і обмежують права національних меншин та російськомовних етнічних українців, а й завдадуть відчутного удару по авторитету української мови... Суддя Конституційного Суду України О. МИРОНЕНКО 16.12.99 Вернуться к содержанию |